Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/віяти

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
В
віяти
Київ: Соцеквидав України, 1937

Ві́яти, ві́ю, єш, гл. 1) Веять, дуть. Ой вітер не віє, гілля не колише. Нп. Із низу Дніпра буйний вітер віє-повіває. Макс. Люди гнуться як ті лози, куди вітер віє. Шевч. 8. Пишно процвітали, пахощами віючи, конвалії. Г. Барв. 400. 2) Веять, провевать. Молов батько не віючи, пекла мати не сіючи. Ном. № 6657. 3) Вилять. Пес віє хвостом.