Словник української мови (1937)/глузд

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Г
глузд
Київ: Соцеквидав України, 1937

Глузд, ду, м. 1) Ум, разум, смысл, сознание. Скажіть, будь ласкаві, хто з їх дурніший двох? — Та глузду, гріх сказать, скупенько у обох. Г. Арт. (О. 1861. III. 101). Глузд остатній потеряла. Котл. Ен. VI. 80. З глу́зду зсу́нутися, з'їхати, скрути́тися, спа́сти. Сойти с ума. Ном. № 6332. Шевч. 300. Глу́зди відби́ти. Лишить рассудка. Ном. № 6333. До глу́зду прийти́: а) образумиться; б) опомниться. Глу́зду відби́тися. Лишиться ума, рехнуться.