Словник української мови (1937)/глухий
| ◀ глухачка | Словник української мови Г глухий |
глухман ▶ |
|
Глухи́й, а́, е́. 1) Глухой. Глухому пісню співати. Ном. № 4679. Глухий як тетерук. Ном. № 8556. 2) Беззвучный, мертвый. В глухій домовині усміхнуся. Шевч. 269. 3) Пустой, запустелый, глухой. Глухий край. Куток зовсім глухий. О. 1862. IX. 65. 4) Глухи́й кіне́ць (у воротях). Тот конец ворот, где их пята. В глухім кінці під ворітьми. АД. II. 9. 5) Глухи́й дуб. Дуб, на котором листва держится целую зиму. Борз. у. Прил. у. 6) Глуха́ кропива́. Раст.: а) Lamium maculatum L. ЗЮЗО. I. 126; б) Leonurus Cardiaca L. ЗЮЗО. I. 126. Ум. Глухе́нький, глухе́сенький.