Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/гомоніти

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Г
гомоніти
Київ: Соцеквидав України, 1937

Гомоні́ти, ню́, ни́ш, гл. 1) Говорить. Зібралася уся громада, посіли, гомонять. Гліб. Дай тобі, боже, щоб ти тихенько гомонів, а громада тебе слухала. Ном. № 13590. Руками гомоніти. Шутливо: писать. Ком. Пр. № 870. 2) Шуметь, кричать; производить глухой шум. Кажи, та не гомони дуже. Сині хвилі гомоніли. Шевч. Гомоніла Україна. Шевч. Широкий Дніпр не гомонить. Шевч. 28. Байрак гомонить. 3) Поговаривать. От і тепер гомонять, що Трубихівна ходить до своїх сиріт дітей. Левиц. I. 116.