Словник української мови (1937)/городити
| ◀ городисько | Словник української мови Г городити |
городитися ▶ |
|
Городи́ти, джу́, диш, гл. 1) Городить, огораживать. Я такими дурнями тини городила. Чуб. V. 1114. Городив він раз із батьком хлів. Грин. I. 166. 2) Говорить вздор, городить. Старий говорить-городить, та на правду виходить. Ном. № 8676. Городить таке — ні літо, ні зиму. Говорит чепуху. Ком. Пр. № 780.