Словник української мови (1937)/гострий

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Г
гострий
Київ: Соцеквидав України, 1937

Го́стрий, а, е. 1) Острый, имеющий тонкое лезвие. Не пиляй мене тупим, та ріж мене гострим. Ном. Гостра шабля. У рученьках гостру шаблю носить. Мет. 238. Мала пташка, та кігті гострі. Ном. № 7325. 2) Остроконечный, конусообразный. Як виїхав донський козак ізза гострої могили. Нп. Гострий шпиль. Ком. Р. II. 90. 3) Сильный, жестокий, резкий. Цур-цурачка — гостра болячка. Ном. № 14147. 4) Резкий, остроумный. Гострий, як бритва. Ном. № 1523. Хоч голий, та гострий. Ном. № 1475. 5) Пронзительный, жгучий. Гострі, чорні очі. Левиц. I. 332. 6) Го́стра доро́га. Колоть, мерзлая грязь по дороге. Дорога гостра — не можна їхати. Каменец. у. Ум. Гостре́нький, гостре́сенький. Єсть у мене гостресенький ножик. Грин. III. 354.