Словник української мови (1937)/губа
| ◀ гу! | Словник української мови Г губа |
губань ▶ |
|
Губа́, би́, ж. 1) Губа. Якби не зуби та не губи, була б душа не на дубі. Ном. № 368. Язичок мельне, та й у кут, а губу натовчуть. Ном. Поцілував Бондарівну у самії губи. Закр. 100. Иногда в значении: рот. Має губу від уха до уха. Ном. № 12982 — рот до ушей. З доброї губи добре і слово. Посл. На всю гу́бу. Вполне, совершенно, сильно, очень. Реве на всю губу. Чуб. III. 382. На всю губу пан. Ном. № 1160. Гріха на всю губу. Шевч. В Галиции — ці́лою губою. Газда цілою губою. Ном. № 10101. Розпусти́ти гу́би. Много говорить, врать, сплетничать. А вони вже й розпустили губи; ех, бабська натура! Ном. Гу́бу закопи́лити: а) надуться, рассердиться; б) заважничать. Ном. № 5084. Роби́ти з губи́ халя́ву. Не исполнять обещания. Не роби з губи халяви. 2) Мн. гу́би. Грибы. А хто любить губи, губи, а я печериці. Закр. 87. Виросло незчисленно багато ріжних губ та грибів. Гн. I. 70. 3) = Губа́ня. Гол. Од. 80, 83. Ум. Гу́бка, гу́бонька, гу́бочка. Мнж. 108. Ув. Губи́ще.