Словник української мови (1937)/гуркати
| ◀ гуркало | Словник української мови Г гуркати |
гуркіт ▶ |
|
Гу́ркати, каю, єш, гл. 1) Стучать, грохотать. Прибіг він до хати, став у двері гуркать. Рудч. Ск. I. 170. Дощечка густиме та гуркатиме. Чуб. III. 99. Гуркали дверима. Левиц. Пов. 167. См. Грюкати. 2) О доении: сразу выжимать молоко из всего вымени. Вівчар… ловить (вівцю) за дійки і уперед їх продоює пальцями; потім гуркає рукою відразу з цілої і́кри. Шух. I. 193. 3) Ворковать. Голуб гуркат. Вх. Лем. 406.