Словник української мови (1937)/гурчати

by Борис Грінченко

◀ гурчання

Словник української мови Борис Грінченко Г гурчати

гусак ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

Гурча́ти, чу́, чи́ш, гл. 1) Гудеть, журчать. Де взялися бурі й вітри, — і стучать, і гурчать. Лукаш. 81. Дощ гурчить. МВ. II. 187. 2) Ворковать. На церкві голуб гу́рче. Гол. IV. 438. 3) Рычать. Іди у ліс, будеш медведьом та й будеш гурчати, поки світа. Гн. I. 69. 4) О свинье: иметь случку. Угор.