Словник української мови (1937)/двоїти

by Борис Грінченко

◀ двоїстий

Словник української мови Борис Грінченко Д двоїти

двоїтися ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

Двої́ти, двою́, двої́ш, гл. 1) Двоить. 2) Делать или говорить один раз так, а другой — иначе. Він раз каже так, а раз інак: він сам двоїть. Екатериносл. у.