Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/двірець

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Д
двірець
Київ: Соцеквидав України, 1937

Двіре́ць, рця́, м. 1) Ум. от двір. Стань, матінко, край двірця; іде твоя дочка до вінця. Мет. 173. 2) Дворец. 3) Двіре́ць залізни́чний. Вокзал железнодорожный.