Словник української мови (1937)/джура
| ◀ джур | Словник української мови Д джура |
джурга ▶ |
|
Джу́ра, ри, м. Козацкий слуга-товарищ, оруженосец, ходивший вместе с козаком в походы и битвы. Тоді ж то не могли знати ні сотники, ні полковники, ні джури козацькії, що наш пан гетьман Хмельницький… задумав. Мет. 391. Ой сідлай, джуро, ой сідлай, малий, мені буланого, собі ж сідлай другого — гнідого старого. Мет. 401. Ой як оглянеться та Перебийніс на джуру малого, й аж кладе (= бьет врагов) джура, кладе малий ще лучче від його. Мет. См. Чура. Ум. Джу́ронька.