Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/дипоть

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Д
дипоть
Київ: Соцеквидав України, 1937

Ди́поть, птю, м. Удар. Да́ти ди́птю. Поколотить. Дав доброго диптю: одвохрив добре. Ном. № 3961.