Словник української мови (1937)/дирчати

by Борис Грінченко

◀ дирлига

Словник української мови Борис Грінченко Д дирчати

дискант ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

Дирча́ти, чу́, чи́ш, гл. 1) = Деренчати. Коли слуха, — щось дирчить за стіною; оглядується: затичка (у шибці) так і лізе на двір, тягне, видно, хтось. Сим. 215. 2) О коростеле: кричать. Вх. Пч. II. 10.