Словник української мови (1937)/добро
| ◀ добрішати | Словник української мови Д добро |
добробут ▶ |
|
Добро́, ра́, с. 1) Добро, благо. Лихо не без добра. Ном. № 4900. Добра твого (боже) язик переказати не може. Чуб. III. 17. За моє добро — штовх мене в ребро. 2) Имущество. Заснув він смачно так, як сплять всі добрі люди, що щиро стережуть добра своїх панів. Г.-Арт. (О. 1861. III). Стали пани-ляхи спосіб прибирати: од козацьких, од мужицьких комір ключі одбирати, над козацьким, над мужицьким добром господарювати. Макс. (1849). 75. Мн. До́бра. Имения. Не має привлащати добр військових. Не осягли мої варязькі добра князькі підлизи. К. Бай. 28. 3) Довольство. Ой мандрував молодий козак та мандрував стиха: він не з добра, не з розкошів, а з великого лиха. Нп. В добрі ся не чує. З те́бе добра́ не бу́де. Из тебя ничего хорошего, порядочного не выйдет. Ой казали мені люди, що добра з тебе не буде. Ном. № 2907.