Словник української мови (1937)/добряче
Зовнішній вигляд
◀ добряга | Словник української мови Д добряче |
добрячий ▶ |
|
Добря́че, нар. Очень хорошо. Усе воно було собі добряче, тільки що ж? жінка сього чоловіка вередлива була. Рудч. Ск. II. 174.