Словник української мови (1937)/доводити
| ◀ доводження | Словник української мови Д доводити |
доводитися ▶ |
|
Дово́дити, джу, диш, сов. в. довести́, веду́, де́ш, гл. 1) Доводить, довести. От якраз дід довів гайдамаку до тієї хати. Рудч. Ск. II. 149. 2) Допускать, допустить, доводить, довести. А чи довго матір та ще й добру довести до того, що повірить усьому, що їй стануть розказувати. Кв. Не довести́. Не допустить, не привести. 3) Только несов. в. Предводительствовать. Швачка їми доводив. ЗОЮР. I. 135. 4) Доказывать, доказать. Галілей став доводити, що Копернік не дурень і не єретик. Ком. I. 56. А я йому доводжу, що все одно. МВ. Прокіп мене розважає, доводить мені, що се лихо дочасне. МВ. (О. 1862. III. 76). 5) Довести́ до згу́би. Погубить, довести до гибели. Одарка заплакала слізьми та й почала розказувати все: як її замикали на ніч саму у горницю, як страхали і били, як до згуби довели. МВ. I. 72. 6) — до кра́ю, д. кра́ю. Окончить, довести до конца. Доведу уже до краю, доведу, — спочину. Шевч. 206. Треба краю доводити. Шевч. 7) — до пуття́: а) сделать как следует; б) = Доводити до розуму. Не довів тебе до пуття. Св. Л. 99. 8) Дово́дити до ро́зуму. Воспитывать. Батько щоб навчав та до розуму доводив. Кв. Не той тато, що сплодив, а той, що до розуму довів. Ном. № 7236. 9) Довести́ свого́. Поставить на своем. Мене б він такеньки не обійшов: я б йому довела свого, побачив би він. МВ. II. 80. 10) — сорома́. Наделать сраму, пристыдить. Се чужа сторона доведе сорома. Мет. 196.