Словник української мови (1937)/домівка
| ◀ домів | Словник української мови Д домівка |
домівник ▶ |
|
Домі́вка, ки, ж. 1) Дом — не в смысле здания, а в смысле вообще жилья. Бідна вдова, старая жона у своїй домівці з діточками маленькими гомоніла. Мет. 345. Чуже дитя клене-проклинає… за хліб, за сіль нарікає, з домівки зганяє. Чуб. V. 849. 2) Место жительства. Де твоя домівка? — У Красному. Наступив 1650 рік; посунули пани з Польщі до домівок, почали свої добра осягати, почали людей на роботу кликати. К. Хмельн. Ум. Домі́вонька, домі́вочка.