Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/доостанку

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Д
доостанку
Київ: Соцеквидав України, 1937

Дооста́нку, дооста́ну, нар. Вконец, совершенно, окончательно. Не було добра змалку, не буде й доостанку. Ном. І сам я, хлопці, перестану, коли поб'ю всіх доостану. Сніп. 188.