Словник української мови (1937)/дривітня
| ◀ дриветня | Словник української мови Д дривітня |
дривотень ▶ |
|
Дри́вітня, дри́вотня, дри́вутня, ні, ж. Бревно, на котором рубят дрова, а также и место, где оно находится. Хлопці щось робили та й покинули сокиру, устромивши у дривотню. Кост. (О. 1862. VI. 46). На дривітні дров ні поліна. ЗОЮР. I. 220. А турки, що тріски на дривітні, валяються кучами. ЗОЮР. I. 291. Чи пересуне що, чи переложить, а сама зирк із комори на дривотню. Кв. II. 160.