Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/дружина

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Д
дружина
Київ: Соцеквидав України, 1937

Дружи́на, ни, 1) об. Каждый из супругов — как муж, так и жена. Да поможи, боже, на рушничку стати: тоді не розлучить ні батько, ні мати, ні чужая чужина, коли судилася дружина. Мет. 53. З великою худобою битись да сваритись, з хорошою дружиною на світі нажитись. Мет. 83. Ой як буду, моя матусенько, да я в війську помирати, приймай мою вірную дружину да за рідну дитину. Мет. 241. Чоловіче мій, дружино моя, завіз ти мене, де роду нема. Мет. 246. 2) Ж. Товарищи, дружина, слуги. Хвалиться стрілкою перед дружинкою: да нема у дружини такої стріли, як у самого пана Івана. Чуб. III. 288. Ум. Дружи́нка, дружи́нонька, дружи́ночка. Чуб. III. 288. Маркев. 136. Грин. III. 429. Мил. 205. Що білая лебедина Дунай сколотила, невірная дружинонька жалю наробила. Чуб. III. 137. Негідная дружиночка молодому світ зав'яже. Чуб. V. 31. Борейкова дружинонька волає долами: один каже до другого: «Вже пана не мами». Гол. I. 14.