Словник української мови (1937)/дружно
| ◀ дружність | Словник української мови Д дружно |
дружонько ▶ |
|
Дру́жно, нар. Дружно, в согласии. З хазяїном я жив дружно. Стор. I. 228. Ум. Дружне́нько. Жили дружненько ті дві жінки, мов би куми або ятрівки. Сніп. 207.