Словник української мови (1937)/дрібно
| ◀ дрібніти | Словник української мови Д дрібно |
дрібноголовий ▶ |
|
Дрі́бно, нар. 1) Мелко; густо, часто. Понабивано каміння дрібно-дрібно, неначе горохом вислано. Стор. I. 146. Багатий дрібно крає. Ном. № 1451. Бий та й дрібно, щоб знали, чий син. Ном. № 9297 на стр. 289. Як музика дрібно грає, — я слухати люблю. Гол. VI. 447. 2) Подробно. Потім все дрібно розказала, кого до пекла проводжала. Котл. Ен. III. 37. Ум. Дрібне́нько, дрібне́сенько. Дрібно, дрібнесенько русу косу заплела. МВ. I. 134. Дрібне́нько ходи́ти. Ходить мелкими шажками. Може ту, мамо, сватать, що дрібненько ходить? Мет. 238.