Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/дубити

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Д
дубити
Київ: Соцеквидав України, 1937

Ду́бити, блю, биш, гл. 1) Драть, сдирать (о деньгах). 2) Вымачивать сукно в отваре ольховой коры. Шух. I. 152. Дубить, выделывать кожу. Вх. Лем. 412.