Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/думно

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Д
думно
Київ: Соцеквидав України, 1937

Ду́мно, нар. 1) Задумчиво. Шкода здоганяти, шукати, гукати! Пішла луна по гаєві сумно. Ніхто не озвався, ані засміявся, зоставсь козак сам собі думно К. Досв. 67. 2) Гордо.