Словник української мови (1937)/дурень
| ◀ дурбас | Словник української мови Д дурень |
дурепа ▶ |
|
Ду́рень, рня, м. 1) Дурак. Скоріш дурень одурить розумного, як розумний дурня на розум наведе. Ном. № 6155. Ти думаєш, дурню, що я тебе люблю, а я тебе, дурню, словами голублю. Чуб. V. 1114. Хто скаже: «дурню», на того буде огонь пекельний. Єв. Мт. V. 22. Уманський ду́рень. Человек себе на уме. Уманський дурень: з чужого воза бере та на свій кладе. Посл. З ду́рнем зчепи́тись, — ду́рнем зроби́тись. С дураком свяжись, — сам дураком будешь. Ном. № 6170. 2) Дурачки, род игры в карты; разновидности: про́стий ду́рень, неві́рний, підкидни́й. КС. 1887. VI. 465.