Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/дуріти

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Д
дуріти
Київ: Соцеквидав України, 1937

Дурі́ти, рі́ю, єш, гл. 1) Глупеть, делаться дураком. Як волосся сивіє, то чоловік дуріє. Ном. № 8692. Як парубкував, — поведе чорними бровами, — дівчата сохнуть і дуріють. МВ. I. 108. 2) Делать глупости, шалить. А дуріти нам негоже. МВ. I. 88. Чого ти дурієш? де твій розум? Шевч. 298.