Словник української мови (1937)/дух
| ◀ дутися | Словник української мови Д дух |
духан ▶ |
|
Дух, ха и ху, м. 1) Воздух. Паляниця як пух, як дух, як милеє щастя. Ном. № 12332. 2) Запах. Куривсь для духу яловець. Котл. Ен. I. 19. Дух вовчий обмили. О. 1861. VI. 164. 3) Теплота. Шух. I. 263. Тепера солома — ні духу з неї, ні що. 4) Дух, дыхание. Глянула, усміхнулась, — та й духу не стало. Й мати вмерла, в одній ямі обох поховали. Шевч. Захопило дух. Так йому дух затягне, дише, дише, поки оддише. Ото мороз, аж дух захвачує. Ном. Над ним воли своїм духом дихали. Чуб. III. 323. Бою́ся твого́ сина й ду́ху. Очень боюсь твоего сына. Грин. I. 149. Дух ле́две зво́дить. Едва дышит. Мкр. Н. 5. Важки́м ду́хом ди́хати на ко́го. Гневаться, сердиться на кого. Ном. № 3360. Нечи́стим ду́хом ди́хати на ко́го. Быть неискренним к кому, обманывать кого. Король на нас нечистим духом дише, універсали єзуїтські пише. К. ЦН. 180. Щоду́ху. Изо всех сил. Пан, що було в його духу, пригнався. МВ. (О. 1862. III. 70). Без ду́ху прибі́гти. Запыхавшись от быстрого бега, испугавшись сильно, прибежать. Драг. 48. Ду́хом. Мигом. Духом збігає і принесе. Васильк. у. Кинулись духом і, не справивши нічого, похапцем звінчалися, щоб ще не розлучила нас пані. МВ. (О. 1862. III. 68). 5) Дух, мужество, смелость. Набравшися духу, мовляв. Нагна́ти ду́ху. Напугать. Ном. № 4181. 6) Дух, душа. Малі тілом, та великі духом. Ном. № 7332. Нема́ ні ду́ха. Нет решительно никого, ни души. Мнж. 31. Нема нікого, аж ні духа, ані тобі лялечки. Мнж. 130. 7) Дух. 8) «Духов день» (праздник). До духа не знімай кожуха. Ном. 9) Прорубь для ловли рыбы, закрывающаяся конусообразною кучею снега. Сим. 146. 10) — земляни́й. Паутина, которой земляные пауки выстилают свои норы. Мнж. 156. Ум. Душо́к.