Словник української мови (1937)/діставати
| ◀ дісний | Словник української мови Д діставати |
діставатися ▶ |
|
Дістава́ти, таю́, є́ш, сов. в. діста́ти, та́ну, неш, гл. 1) Доставать, достать, добывать, добыть. Найшла відьму і трути дістала. Шевч. 22. Не дістане він язика. Ном. № 6547. Ой перестань до мене ходити! — Ой не перестану, доки не дістану білих рук, чорних брів, дівочого стану. Каменец. у. 2) Получать, приобретать. Діста́ти жі́нку. Взять жену. Дістав собі добру жінку. Каменец. у. Діста́ти в лице́. Получить удар по лицу. Сьогоднє йому і не наводи таки нічо, бо можеш ще й в лице дістати. Федьк. Пов. Діста́ти ла́ски. Приобресть, найти расположение, милость. Такої ласки дістану і в Параски. Ном. № 4770.