Словник української мови (1937)/журитися
| ◀ журити | Словник української мови Ж журитися |
журиця ▶ |
|
Жури́тися, рю́ся, ришся, гл. Печалиться, грустить, сокрушаться. Не журися, дівчинонько, ще ж ти молоденька. Мет. 26. Журилась мати, плакала дуже жінка, а нічого робити: провели свого Трохима аж у губерню. Кв. 289. Як дівчині не журиться, — козак покидає! Мет. 79. Жури́тися ким. Заботиться о ком, принимать к сердцу чью участь. Ой ти, братіку-жайворонку, не журися ти нами: годує господь малі мої діти дрібними кришечками. Подол. г. Жури́тися за ким, по ко́му. Грустить, печалиться по ком. Ти не знаєш, моя мати, за ким я журюся. Нп. Ой умру, я умру, та буду дивиться, ой чи будеш, мій миленький, по мені журиться? О. 1862. VI. 35. Ой чи журиться отець-мати по мені? Мет. 450. Жури́тися за чим, — чим. Заботиться о чем, хлопотать о чем. Журився за м'ясом, а м'ясо само йде. Рудч. Ск. I. 124. Дурень нічим ся не журить: горілку п'є і люльку курить. Ном. № 6207. Не журіться життям вашим. Єв. Мт. VI. 25.