Солом'яний бичок

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Солом'яний бичок
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Жив собі дід та баба. Дід служив на майдані майданником, а баба сиділа дома, мички пряла. І такі вони бідні — нічого не мають: що зароблять, то проїдять, та й нема. От баба й напалась на діда: зроби та й зроби їй солом'яного бичка і осмоли його смолою.

 — Що ти говориш? Навіщо тобі той бичок здався?

 — Зроби, я вже знаю навіщо.

Дід — нічого робити — взяв зробив солом'яного бичка й осмолив його смолою.

Переночували. От на ранок баба набрала мичок і погнала солом'яного бичка пасти; сама сіла, пряде кужіль і приказує:

 — Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!

Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь з обдертим боком. Наскочив на бичка:

 — Хто ти такий? — питає. — Скажи мені! А бичок йому:

 — Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.

Ведмідь каже:

 — Коли ти солом'яний, смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати!

Бичок нічого, мовчить; ведмідь тоді його хап за бік, давай смолу віддирати. Віддирав, віддирав та й зав'яз зубами, ніяк і не вирве. Сіпав, сіпав — затяг того бичка хто знає куди!

От баба прокидається — аж бичка нема. «Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок дівся? Мабуть, він уже додому пішов». Та мерщій днище та гребінь на плечі та додому. Коли дивиться — ведмідь у бору бичка тягає; вона до діда:

 — Діду, діду! Бичок наш ведмедя піймав, іди його забери!

Дід вискочив, віддер ведмедя, взяв і кинув його в погріб.

От на другий день, ще ні світ ні зоря, баба вже взяла кужіль і погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла, пряде кужіль і приказує:

 — Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!

Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору вибігає сірий вовк та до бичка:

 — Хто ти такий?

 — Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений!

 — Коли ти смолою засмолений, — каже вовк, — то дай і мені смоли засмолити бік, а то собаки обідрали!

 — Бери!

Вовк зараз до боку, хотів смоли віддерти. Дер, дер та зубами й зав'яз, що ніяк уже й не віддере: що хоче назад, то ніяк. Вовтузиться з тим бичком!

Прокидається баба — аж бичка й не видно. Вона й подумала: «Мабуть, мій бичок додому побрів», — та й пішла; коли дивиться — у лісі вовк бичка тягає. Вона побігла, дідові сказала. Дід і вовчика у погріб вкинув.

Погнала баба і на третій день бичка пасти: сіла та й заснула.

Аж біжить лисичка.

 — Хто ти такий? — питає бичка.

 — Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.

 — Дай мені смоли, голубчику, прикласти до боку: капосні хорти трохи шкури не зняли!

 — Бери!

Зав'язла й лисиця зубами в смолі, ніяк не вирветься. Баба й цього разу дідові сказала, дід вкинув у погріб і лисичку. А далі й зайчика-побігайчика отак упіймали.

От як назбиралось їх четверо, дід сів над лядою в льох та й давай гострити ножа. Ведмідь почув та й питає його:

 — Діду, навіщо ти ножа гостриш? — Щоб з тебе шкуру зняти та пошити з тієї шкури і собі, й бабі кожухи.

 — Ох, не ріж мене, дідусю, пусти краще на волю: я тобі багато меду принесу.

 — Ну гляди! Тільки принеси...

Взяв та й випустив ведмедика. Далі сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає:

 — Діду! Навіщо ти ножа гостриш?

 — Щоб з тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошити.

 — Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за те цілу отару овечок прижену.

 — Гляди ж, прижени!

І вовка дід випустив. Сидить далі та ще ножа гострить. Виткнула мордочку лисичка та й питає:

 — Скажи мені, будь ласкавий, дідусю, навіщо ти ножа гостриш?

 — У лисички, — каже дід, — гарна шкура на опушку й на комірець, хочу зняти.

 — Ой, не знімай з мене, дідусю, шкури, я тобі й гусей, і курей принесу!

 — Ну гляди! Принеси!

І лисичку дід пустив. Зостався один зайчик; дід і на того ножа гострить. Зайчик його питає: «Нащо?» А він і каже:

 — У зайчика шкурка м'якенька, тепленька — будуть мені на зиму рукавички й капелюх.

 — Ох, не ріж мене, дідусю, я тобі стрічок, сережок, намиста доброго нанесу, тільки пусти на волю! Пустив дід і його.

От переночували ніч, коли на ранок, ще ні світ ні зоря, аж-дер-дер! — щось до діда в двері. Баба прокинулась:

 — Діду, діду! Щось до нас у двері шкряботить, піди подивись!

Дід вийшов, коли то ведмідь цілий вулик меду приніс. Дід узяв мед, та тільки ліг, аж у двері знову дер-дер! — повен двір овець вовк понагонив.А незабаром лисичка принесла курей, гусей — усякої птиці; зайчик понаносив стрічок, сережок, намиста доброго...

І дід радий, і баба рада. Взяли вони попродали овечки та накупили волів, та став дід тими волами ходити чумакувати. А бичок, як не стало вже треба, доти стояв на сонці, поки й розтанув.

Ця робота перебуває у суспільному надбанні згідно зі статтею 10 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» де зазначається, що не є об'єктом авторського права:

  • твори народної творчості (фольклор);
  • видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
  • розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).