Співацька доля
В місті Гумані на золотій бані
Сидить сокіл сивесенький:
«Куди ж ти їдеш, поручнику-пане,
Федьковичу молоденький?»
«їду я, їду з гори Чорногори
За бистрії за річеньки;
Гей, на день добрий, жовнярський суборе,
Ви, славнії козаченьки!»
«Бог дай здоров'є, поручнику-пане,
Федьковичу молоденький;
Просимо тебе, ой просим тя з нами,
Сідай на мід солоденький».
«Ой не прийшов я до вашого двору
На меду си напивати,
Але-м приїхав славному субору
Співаночку заспівати.
Бо моя мати мене породила,
Та де вірли воду пили,
Та й співаночок мене научила
Вісімдесєть і чотири.
Бо моя мати мене породила
В чистім полі при Дунаю.
«Співай, мій сину,—так ми говорила,—
Як соловій в темнім гаю».
А я літаю по гаю-діброві,
Та ще буду ба й літати;
Ой позвольте ми, сини соколові,
Межи вами заспівати.
Бо я не їхав з гуцульського краю
До вас, братя, до обіду;
Лиш заспіваю, за кілько сам знаю,
Відспіваю та й поїду.
їду, поїду, брати соколові,
Та де би ми добре бути;
А за сим словом бувайте здорові,
Прошу мене не забути».