Варенікі, варенікі!
Сидить Москаль на прилавку,
Прищурує очи…
Так і знати, що псявіра
Вареників хоче.
Хоче бідний вареників —
То й ніщо питати!..
Та тілько їх по нашому
Не вміє назвати.
— „Хазяюшка, ґалубушка!“
Став він говорити:
„Сварі-ка мнє вот етаво!“
— „Та чого зварити?“
— „Да ентаво… как, біш, єво
У вас називают?..
Вот… что, знаєш, бєрут тєсто,
Сиром накладают…“
— „Та Бог його святий знає,
Що вам, служба, гоже!..
Тісто сиром накладають…
То галушки може?“
— „Нє ґалушкі, нє ґалушкі!
Я ґалушкі наю.
Сварі-ка мнє, ґалубушка…
Всьо, біш, забиваю!
Уш з ґлаз далой, так с памяті!
Вот ентакой бєс-то!..
Да знаєш лї: ентак сир-то,
А на сирє тєсто…“
— „Та Бог його святий знає
І добрії люде!
Сир у тісті!.. хиба, може,
Чи не пиріг буде?“
— „Да нє піроґ, ґалубушка!..
Екая дасада!..
Да знаєш-лі? туда масла
Да смєтани нада!..“
А вона-то добре знає,
Чого Москаль хоче,
Та чекає барабана,
Коли затуркоче…
Як почула барабана —
Слава тобі Боже!
Тай говорить Москалеви:
„Вареників, може?“
Аж підскочив Москалина,
Та ніколи ждати.
— „Варенікі, варенікі!“
Тай пішов із хати!..
15. IV. 1858.
|
