Стара пісня (вірш)

Стара пісня (вірш)

Стара Пісня

У хвилю задуми стає перед мною

Те сковане людське нужденне життє,

Стає могилов темною живою

І важким стогнанням серце моє рве.

І холод смертельного болю й розпуки

Стиска моє серце, затемнює світ;

Безсильні, безрідні опадують руки,

Життя зав'ядає, мов в студені цвіт.

Усюди, усюди, де око лиш гляне,

Де звернеться вухо, все чути одну

Відвічную пісню: ой життя погане!

А як би направить, ніяк не збагну!

Учені говорять: "Давно ми се знаєм

І знаємо навіть причини біди,

Ба навіть віддавна працюєм, стараєм,

Щоби кінець лиху зробити! Зажди!

Невдовзі побачиш сам чорне на білім,

Облічене цифрами все до цяти, -

Будущого пітьму ми світлом розвієм,

Всім буде вигідно та весело йти!"

А прості говорять, - ні, прості нічого

Не кажуть, мов мови немає у них, -

Лиш стогонів много і сліз гірких много,

Зневір[и] та смертей і болів страшних.

Вони навіть, бідні, ніколи не взнають

Про вас, щирі душі, що стелите путь

Новим поколінням, - стогнучи вмирають,

До царства будущого, знать, не ввійдуть!

Хоч радують душу знання та науки,

Та тяжко ж то бачить голодне дитя,

Чуть сотень стогнання і тисячів муки

Та пісню відвічну про горе життя.