Старосвѣтскій бандуриста/2/Та йшовъ Козакъ зъ Дону

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
103.

1.Та йшовъ козакъ зъ Дону, — та зъ Дону до дому,
Та зъ Дону до дому, — та й сѣвъ надъ водою.
2.Сѣвши надъ водою, — проклинае долю:
Ой доле ты, доле, — доле моя злая!
3.Доле моя злая, — чомъ ты не такая.
Чомъ ты не такая, — якъ доля чужая?
4.Другимъ даешъ лишне, — менежъ обижаешъ,
И що ме̂нѣ мило, — и те однимаешь!
5.Що люди ни̂ роблять, — да хороше ходять;
А я роблю, дбаю, — и свиты не маю.
6.Другіи гуляють, — и роскоши мають;
А я роблю, дбаю, — ни̂чого не маю.
7.Ой доле людьская, — доля есть слѣпая,
Бо служить него̂днымъ, и и̂мъ помогае.
8.Добри̂ терплить нужду, — по міру товчуться,
Та все не въ ладъ прійде, — за що ни̂ во̂зьмуться.
9.До когожъ ласкава — ся доля лукава,
Такій живе якъ сыръ въ маслѣ, — спустивши рукава.
10.Безъ розума люди — въ свѣтѣ живуть гарно;
А зъ розумомъ часто — вѣкъ проходить марно.
11.Ой доле людьская, — чомъ ты неправдива;
Що до и́ншихъ гречна, — до мене спесива?
12.Якъ-ось до козака, — що плаче во̂нъ зъ горя,
Обо̂звалась доля, — по то̂мъ боцѣ моря:
13.Ой козаче, бурлаче, — дурный розумъ маешъ,
Що ты свою долю — марне проклинаешъ.

14.Що ты заробляешъ, то те й пропиваешъ,
А якъ загуляешъ, — музыки наймаешъ.
15.Та й граютъ музы́ки — одъ двора до двора,
Та щобъ не журилась — вже мати стара.
16.Та вже поки грали, — тебе люди знали;
А якъ перестали, — то й лаяти стали.
17.Та по̂йшовъ бы въ Крымъ, — та нанявся въ сапетки;
А въ сапеткахъ добре, — тамъ хлѣба доволи̂.

Примѣч. При множествѣ варіантовъ это самая любимая пѣсня Малороссійскаго мужика, когда онъ, по какой либо причинѣ, предается горю: особенно, если притомъ воодушевленъ горѣлкою. — Силлабическій размѣръ сей пѣсни одинаковъ со слѣдующими: а) Горежъ ме̂нѣ, горе, нещастлива доля. б) Якъ бы ме̂нѣ зранку горѣлочки шклянку. — Первая тоже печальнаго содержанія, а вторая веселаго; тактъ другаго размѣра (въ двѣ четверти) и мелодія плясовая.

Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у всьому світі.


Цей твір перебуває у суспільному надбанні у всьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1927 року і автор помер щонайменше 100 років тому.