Закінчення.
Перевіряючи наші спроби аналізу планів, перекроїв й фасадів опублікованих тут хат, читач помітить, що в ряді випадків пропорції можна добачити лише в приближенню. Пояснюється се тим, що сі хати походять з тої доби, коли не тільки «класичний», але й «ілюзійний» стиль вже відживав свій вік і в них риси тих відживших стилів знаходимо лише, як пережитки, збережені традицією (несвідомо) в одних випадках більш, в других менш точно. З другого боку, вони всі в більшій чи меншій мірі ремісничі, далекі від гострого відчування й розуміння вимог того класичного стилю. Отже, ми одмічали лише такі прикмети, котрі помітні в ряді памяток.[1] Ряд прикмет повторюється в більшости опублікованих тут хат, а крім того спостерігався і в других частково обслідуваних; сі прикмети вже маємо право — до певної міри — визнати типовими для хатнього будівництва старого Харькова. Кажемо — до певної міри тому, що для остаточного встановлення їх потрібно мати більш числений, а в де-яких пунктах і виразнійший матерьял.
Кінчаємо книжку побажанням, щоб публікації харьківських хат послужили імпульсом для переведення аналогічних штудій по всій Україні, що спричинилося б до вияснення, як загальних, основних рис, так і місцевих відмін українського світського будівництва. Характерні риси і проблема походження «класичного» стилю нашого будівництва можуть виявитись лише публікаціями точних креслеників й фотографій в супроводі описів найстарійших хат архаїчних сел та містечок України (особливо поліських та гірських з Галичини). Для з'ясування форм «ілюзійного» стилю крім креслеників й фотографій необхідно мати видання поліхромних і взорчастих розписів хат (особливо подільських, херсонських, полтавських і запоріжських).[2]
Д. Ц. Ч. 1022. Харків. Друкарня Наркомосвіти. Зак. № 455. Тир. 1000
