з рідної мови, й ставить наперед реальні науки. Шириться реалізм, якому шлях приготовив у Німеччині основоположник новітньої філософії Бекон Верулемський (1561—1626), в Англії Мільтон (1608—1674) із своєю ідеєю передачі школи державі та сполучення гімназії з університетом у так звані Академії. Року 1693 виходять друком думки про виховання Джона Локка, що хоче дати першенство релігійно-моральному вихованню перед інтелектуальним. Діє в Европі геніяльний дух типового представника реалізму Амоса Коменського (1592—1670), що в своїх монументальних творах не оминає ні одного питання, зв'язаного з життям школи. Зрештою — організація так зва- них шляхетських шкіл. Терезіянська Академія в Австрії (1746), ікже- нерські школи, між ними празька (1717), з якої пізніш розвинулась- Висока технічна школа. Року 1747-го реалістичні прагпетня в нікіль- ництві зпаходять свій вираз у створенні першої реальної ніколи в Бер- ліні, якої основчиком буз ученик і співробітник піетиста Фраике. Всі ці зміни й досягнення в сфері шкіліякцтва в Евроні дохо- дпли в Ужраїну тільки слабим відгуком. Правда, за часів гетьмана Самойловича був заспований філософічний факультєт, але цей факт лишився зовнішнім. Харлампович, оцінюючи діяльність факультету, каже, що він у XVII столїтті „не вніс нічого нового до історії рол- витку філософічної думки, хоч би тому, що не стежив за її розбитком у Західній Евроні“ (К. Харламнович: „Боріба школьных плияний в Допетровской Руси“). Провідники зколи, зайняті матеріяльнимк справами й особистою кар єрою, не стежили за розвитком науки. і в Академії спокійно наслідувалися форми, перейняті від сзуітів. Тому, за XVII століття Академія „лишилась чужою змісту західньо-ев- ропейської вчености, тут не знали імен европейської літератури й на- уки“. Тільки Теофан Прокопович, що вийшов із заграничних шкіл. став новатором, що простував до реформи школя, зрозумівши неплід- ність павчамня за старими пережитими формами. Він хотів іти до ви- робленля школою сзмостійних наукових поглядів. Але таких поваторіє не було багато, і Київська Академія аж до половини XVIII ст. лиша- лася в ролі захисниці православія, користуючись для того методами їтських та віярських шкіл. І все ж хоч і не давала зона знайомств: з енропейською літературою, вже тим, що вчила латини, прищіплю- й культури, вчила не боя- вала вона симпатії до свропейської науки тися релігійного боку тієї культури й пробуджувала прагнення та за- цікавлеяня до дальшої науки (харлакпович). Такий образ Київської Академії за 120 рокіз її існування. Інші колегії були її точним наподоблюванням. Ще кілька слів про правне становище школи. П. Могила ціле школи в правах із Кра- життя намагався досягнути урівняння своєї ківською Академією. Це йому не щастило. І аж року 1658 із пактів Гадяцької умови було досягнуте це зрівняния. Одначе школі прак- тично це помогло мало. Непастанні сутички її з урядами привеля року 1694-го до вимоги гетьжана Хазепи грамоти від царя Петра на захист від утисків уряду. Ця грамота вважалася за право самоврядування, 2воб. СО02К
