поза науковими товариствами, що не має постійних забезпечених фондів, потрійно тяжке, а часом і неможливе. Нехай глибоко зрозуміє це наше широке громадянство, а зрозумівши — нехай міцно підтримає нас морально й матеріяльно в наших культурних і наукових зазданнях. Громадський науковий журнал потрібний нам для культурного життя Нації як повітря, як мозок людині, але він не може існувати без широкої й щедрої підтримки свого громадянства! Нехай же наше громадянство масовою передплатою дасть змогу жити й працювати „Нашій Культурі“, а тим самим дасть змогу й нашим ученым вільно говорити з широкими колами своєї інтелігенці. Пам'ятаймо: тільки глибоко національно освічена інтелігенція буде щиропатріотична й міцна, своїй Нації корисна.
Редакція.
Рецензії й огляди.
Сучасне західньоукраїнське письменство. Огляд за 1930—1935 роки. Львів, 64 ст. «Літературна Бібліотека». Написав Є. Ю. Пеленський.
Перші рядки цієї праці обіцяють нове трактування нашої літератури, а це там, де автор зазначив, що «поет… хоче найти нові образи, в які закляв би духа сучасности». Але далі автор сходить із цих блискучих засновків, нічого майже не говорячи про мистецький вплив наставлення наших творців і ділючи поетів за їх ідеологією та за формальним належанням до окремих родів літературної творчости (нпр. «Творці сонетів і октав»).
Належало б за підставу поділу прийняти й послідовно дотримати цього в книжці, — з одного боку — владне, активне сприймання буття в усіх його духових і матеріяльних виявах, а з другого — пасивне, невільниче перевалкування життя, або намагання представити його так, як даний творець думає, а не чує.
Рівнобіжно з цим і, звичайно, відповідаючи попередньому, йде поділ на панівне оперування засобами творчости й на пережовування старих творильних засобів.
В окремих поетів цих двох підстав поділу не маємо потреби розрізняти, бо існує тільки сила, краса — це у мистців, та посередність, нудкавість — це у фахівців, різних - писців, що під ними задихається наша література.
Є. Ю. Пеленський цікавиться теорією творчости, виразно пірвав з перестарілими дефініціями змісту й форми (див. примітку на ст. 6; до деяких авторових цікавих думок думаю незадовго повернутись у статті про поетичний образ), ото ж йому легко було б поділити письменників за їх мистецькою й духовою силою. Про формальний же бік їх творчости (м. ін. і належність до ідеологічних і літературних таборів) згадати можна було б хоч принагідно, бо навіть у блискучім, прозорім начинні мутне вино ніколи не горітиме бурштином. Навпаки, чиста джерельна вода промінює красою й у дешевій зеленкавій склянці. А ще більш, коли цій склянці навмисне надається кривизни та ламаности. Бо не тільки маємо цінити й підкреслювати «класичні ямби й трохеї», що тепер оживають разом із соняшною Елладою, але й загнаний, перериваний рити, але й острі дисонанси, але й образи Ква-
