Сторінка:«Україна в минулому», 1992. – №1.pdf/34

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

частка церковної власності у феодальному землеволодінні складала 2,06%. Для порівняння: у Белзькому воєводстві частка духовних володінь становила 7%, у Львівській і Сяноцькій землях Руського воєводства, відповідно, 4,4% і 5,5%[1].

Як і в королівщинах, у церковних маєтках була розповсюджена система держання. З погляду господарювання і управління такі великі комплекси духовної власності, як на Теребовельщині, нічим не відрізнялися від великих земських володінь, так само, як середні по розміру церковні володіння (І - 2 села) нічим не відрізнялися від середньої шляхетської власності.

Дуже часто здавалось в оренду с. Плебанівка. З 1570 по 1580 рр.воно тричі на трирічні терміни орендувалось. Причому в ролі орендатора виступає настоятель католицької парафії м. Теребовлі Розен. Це наштовхує на думку, що такі маєтки перетворювалися на джерело особистого збагачення духовних осіб. Ішов процес розширення земельних церковних угідь па селі. За десять років у Теребовельському гродському суді п'ять разів розглядалися скарги місцевої шляхти і старости на самовільне захоплення їхніх земель[2].

Однак, як відомо, частина духовенства не була прихильною передавати церковні маєтки в заставне держання або в оренду світським особам. З цією метою приймалися спеціальні постанови. Тільки духовні особи - наприклад, члени капітулу, — могли держати і експлуатувати церковні землі, як це було з Плебанівкою. Такі рішення мотивувались побоюванням, що шляхтичі розорять маєток, поскільки застосовують більш жорстокі форми експлуатації, в результаті чого починаються втечі селян. Наприклад, єпископи досить часто передавали свої столові маєтки в держання шляхті, вважаючи це більш вигідним, ніж передавати їх духовним особам. Як церква намагалася не допустити, щоб їх маєтки попадали в держання шляхті, так і шляхта добивалася аналогічних заходів щодо духовенства. В конституції варшавського сейму 1607 р. прямо говориться: "Світських держав духовні особи "держати" не повинні"[3]. Хоч, очевидно, такі факти мали місце. Крім того, духовенству заборонялося держати і королівщини[4].

Наведені факти свідчать про те, що спроби шляхетського стану— обмежити землеволодіння духовенства не мали успіху. Його частка в Теребовельському повіті, хоч і була незначною (2,06%), проте

  1. Гроссман Ю.М. Вказана праця. - С 140.
  2. ЦДІАЛ. - Ф. 17. - On. 1. - Од.зб. 7. - Арк. 283; Од. зб. 8. - Арк. 29-33, 84-85, 171-173.
  3. Volumina legum. - V. II. - f. 1607.
  4. Dąbkowski P. Op. cit. - T. 1. - S. 181.