періодами розпуки, коли незалежність нації і держави здавалися майже нездійснимою мрією), отже, реалізм має стати не лише підставою віри в ідеологію українського націоналізму, але й фундаментом побудови сучасного багатогранного суспільства. Необхідно пам'ятати про те, що прищеплювання у наш твердий і жорстокий час ірраціоналістичних, містичних тенденцій — це дія на шкоду і на знищення ідеології націоналізму, української національної ідеї, української нації.
Націоналізм — не релігія. Світогляд сучасної людини є (чи повинен бути) настільки багатогранним і всепоглинаючим, глибоким, що може цілком добре знаходити місце і для суспільно-політичної ідеології — українського націоналізму, і для релігійних ідей. Якщо націоналізм як ідеологію будувати на таких засадах, на яких існує релігійний світогляд, то це буде намагання сформувати своєрідне “біле братство”, яке українській нації цілком певно не є потрібне. Націоналізм не є ідеєю для ярмаркової юрби чи для безрідного люмпену, конструктивна, зокрема державотворча сила яких дорівнює нулеві або оцінюється мінусовою руйнівною величиною.
Український націоналізм вже відчув на собі шкідливість доктринерства, догматизму, бессервісерства. Націоналізм не може бути предметом безпринципних торгів, під час яких пропонують “єдиний правильний найідейніший націоналізм”. Націоналізм — як ідея, як ідеологія, як ідеал — не є власністю однієї партії, однієї організації. Він є власністю цілого народу, жодна частина якого не має монополії на націоналізм. Націоналізм почався з виникненням української нації — і тепер продовжує свій історичний шлях.
