Ця сторінка вичитана
Сідало сонце. Коливалися трави.
Перерахував кулі, — як раз для всіх!
А хто з них винний, а хто з них правий! —
З-під однакових стріх.
Не схибить куля, — не стогнатимуть довго.
Подивилися, — поле! Ромен з трави…
Передній, мабуть, ходив, — так човгав:
Черевики скривив.
Сховалось сонце. Сутініло помалу.
Час-би й росі!
А хтось далеко десь генералу:
— Усі.
