Ця сторінка вичитана
Питалась ласкаво, — чом, синку, ти зблід?
А слів не знайшов
І промовчав.
— На північ,
На південь,
На захід,
На схід
Над трупами вигуки вовчі!
Безсило повіки на очі впадуть, —
Старечі до рук моїх губи…
А бачу, —
Безкрайя скривавлена путь…
І трупи!
І трупи…
— Матусю! Хто очі мені замінив?
Всміхнеться, щоб сліз не побачив…
Сама — до вікна, до неораних нив —
І плаче…
Далеке майбутнє! скривавлену мить
Якими житами засієш?
… Ой, мамо! Чого це так серце болить,
Що й ти не зігрієш!
