Сторінка:Євген Плужник. Ранні вірші (1925–1928).djvu/6

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


ВІРШ
ДО ОПОВІДАННЯ В. ПІДМОГИЛЬНОГО «ТРЕТЯ РЕВОЛЮЦІЯ»

Гей, батьку мій, степе широкий!
А поговорю я ще з тобою...
Бо молодії ж мої бідні роки
Та пішли за водою...
Ой ви, звізди, звізди блискучі!
А вже й красота мені ваша зовсім не мила...
Бо на темний мій кучир
Та лягла пороша біла.
Ой ночі, чорні та безокі!
І не видно мені, куда йду...
Ще змалку я одинокий,
Та такий і пропаду.
Де ж, брати ви мої любі?
Ніхто сльози горькі мені не витер...
І от стою я, мов дуб той,
А кругом тільки хмари та вітер...

ШЕВЧЕНКО

Коли надійдуть втома і зневір'я,
В його портрет вдивляюся тоді,—
І знову в серці відчуваю мир я
І тихий голос радісних надій.

Такий спокійний дивиться він з рами.
О, це за всіх замислене чоло,
Що, наче символ, стало над часами —
Того, що в нас нове перемогло!

І крізь обличчя, кождій хаті рідне,
Немов виразно бачу я в імлі:
Вже близько час — за нього ж день розквітне
І на його оновленій землі!

Тоді я знов часам назустріч — згоден,
Бо чую я часів жаданих крок! —
Щасливий нарід, що його відродин
Був на землі воістину пророк!