ського життя в авторі, все-таки викликали інтерес до України, дарма, що то була Україна зовсім не та, яка істнувала на ділі. Недавно один спритний російський критик висловився, що Шевченко, мовляв, не Україну малював у своїх творах, а Апельсинію — і ця думка, недоладна і ділком помилкова що до Шевченка, дуже до речі, коли ми розглядатимемо Гоголеві оповідання з українського життя. У Гоголя Україна справді була якоюсь Апельсинією, де люде всього тільки й мають турботи, що кохання, де сонце гріє — не пече, де природа дихає лагідним спочуттям до людей, — одно слово, то був край,
Гдѣ все обильемъ дышетъ,
Гдѣ рѣки лються чище серебра,
Гдѣ вѣтерокъ степной ковыль колышетъ,
Въ вишневыхъ рощахъ тонутъ хутора, —
і т. ин., як почали малювати Україну російські епігони Гоголеві.
Але й цим Гоголь прикував увагу громадянства до свого рідного краю, і в цьому велика його заслуга перед ним. Можливо, і так таки було напевне, що твори Гоголя зробилися для де-кого з українців стимулом до того, щоб глибше вдивитися в ту фантастичну, блискучу Апельсинію й розшукати її реальні риси, зазначити її дійсне становище на землі. „По часу, коли появились малоросійські повісті Гоголя і „Тарас Бульба,“, — завважив ще Дра-
