будимо людські душі і сприяємо національному відродженню рідного краю. І хоч дійсність не давала тоді ще великих наслідків тієї роботи, але дарма — кінчає Шевченко:
А ми будем
Шевченкова посвята — то може перше признання українцем тієї заслуги, якого відзначився Гоголь у справі національного відродження рідного краю, і признання тим важніше, що воно вийшло від Шевченка і в такій категоричній формі, яка не допускає иншого витолковування.
Правда, визнаючи цю заслугу Гоголя, виховавшись українцями почасти й під його впливом, бо на його творах, українці вже за життя Гоголя дивилися глибше й далі, ніж він показував. „Конечно, — писав р. 1844 Ієремія Галка (Костомаров), — Гоголь въ своихъ высокихъ созданіяхъ много выразилъ изъ малороссійскаго быта на прекрасномъ русскомъ язикѣ, но надобно сознаться: знатоки говорятъ, что многое то же самое, будь оно на природном языкѣ, было бы лучше“ („Молодикъ“ 1844 р. стор. 161). Ще виразніші поправки до Гоголя робить Куліш. Іменуючи не раз своє покоління „преемниками Гоголя въ самопознаніи“, „призванными имъ къ сознанію своей національности“, і визнаючи цим ґенетичний звязок між
