Я не боюсь тюрми нї ката,
Вони для мено не страшні!
Страшнїй тюрма у рідній хатї,
Неволя в рідной сторонї.
Менї не встид носить кайдани
За волю краю і братів,
Позор*) — золочені жупани
Носить нанявшись до катів.
Нехай нас мучать і катують,
А слова правди не убють;
Нехай кати всї бенкетують,
Час прийде — разом пропадуть…
Що нам тюрма! — то слава наша.
Ми всї тепер сидим в тюрмі,
Всї пєм одну ми скорбну чашу,
Одна вона, — тобі й менї!
В кого є совість і надїя,
Того ся чаша не мина;
Той випити її зуміє
Усю, усю, до дна, до дна!
Кого у краще віра гріє,
Тому ся чаша не страшна, —
Вона прибавить ще надїї
І більше укріпить вона.
