Сторінка:Іван Гнида. Червоний Кобзар. Збірка пісень і поезій робітничих (1914).djvu/27

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Там батько, плачучи з дїтьми
(А ми малї були і голї),
Не витерпів лихої долї,
Умер на панщині, а ми
Розлїзли ся межи людьми,
Мов мишинята. Я до школи
носити воду школярам,
Брати на панщину ходили,
Поки лоби їм поголили;
А сестри! сестри! Горе вам,
Мої голубки молодії!
Для кого в сьвітї живети?
Ви в наймах виросли чужії,
У наймах коси побілїють,
У наймах, сестри, ви вмрете.
 Менї аж страшно, як згадаю.
Отту хатину край села.
Такії, боже наш, дїла
Ми творили у нашім раю
На праведній твоїй земли!
Ми в раю пекло розвели,
А в тебе другого благаєм.
З братами тихо живемо,
Лани братами оремо,
І їх сльозами поливаєм.
А може й те ще… Нї, не знаю
А так здаєть-ся, сам єси…
(Бо без Твоєї, боже волї,
Ми б не нудились в раю голі!)
А може й сам на небеси
Сьмієш ся, батечку, над нами,
Та може радиш ся з панами,