боти й побори. Селянам дозволили вносити позви на панів, і гетьман обіцяв їм справедливість. Тоді дозволили також селянам варити собі пиво й горілку на власну потребу, особливо на весілля й на христини.
У Московщині володів тоді цар Петро І., основник могутности російської держави. Він заводив скрізь нові порядки, задумав також скасувати самостійність України і зробити Гетьманщину звичайною собі московською провінцією.
До цеї мети він ішов різними шляхами. Він воював у різних сторонах і ставив скрізь твердині та укріплення. До таких будов та робіт він брав із України козацькі полки. Козаки, що до того часу були вольні — лицарі, — працювали тепер, як які каторжники цілими днями в поті чола, в голоді, під доглядом московських наглядачів.
Найбільше надокучили козакам роботи при будові нової царської столиці Петербургу. Цар Петро ставив це місто в багнистій околиці серед болот та озер. Треба було копати там рови й канави. Козаки мерзли в зимній воді, хорували тяжко й умирали. Кільканацять тисяч українців загинуло на тих роботах. Нарід казав, що Петербург побудований на козачих кістках.
А на Україну знов цар посилав московські полки. Не тільки по містах, а й по всіх селах і хуторах кватирували московські салдати. Страшно нищили вони українських селян. Забирали худобу, коні, збіжжя, сіно, крали все, що було під рукою, розбивали людей, знущалися над бідним народом
