— Годі тобі, пане брате, листи королівські держати, — чи не могли б ми хоч удвох їх прочитати, козакам козацькі порядки подавати, за віру христіянську достойно стати.
Відказав на це Барабаш:
— Нащо нам, козакам, козацькі порядки давати, чи не ліпше нам з ляхами, мостивими [1] панами, в мирі пробувати, з супокоєм хліб-сіль споживати, як у похід іти, своїм тілом комарів годувати.
Хмельницький розсердився на Барабаша за таку мову, але не показав по собі гніву, а приймав його ще ліпшими напитками, заки Барабаш пяний не повалився на землю. Тоді Богдан зняв йому з пальця золотий перстень, виняв із кишені ключі, зза пояса забрав платок і гукнув вірного слугу:
— Сідай на коня и чим-дуж поспішай до Черкас, поклонися пані Барабашевій, передай їй ці знаки і проси, щоб видала королівські листи.
Слуга виповнив наказ. Барабашева жінка зачудувалася, що Барабаш хоче дати королівські листи Хмельницькому, але як побачила перстень, платок і ключі чоловіка, показала післанцеві, де шукати за листами, і він забрав листи та повіз Хмельницькому. Хмельницький відіслав Барабаша, що ще спав, додому, а сам почав приготовлятися в дорогу на Запорожжя. Барабаш дуже був розлючений на Богдана, і його арештували. Але приятель Богданів полковник Кричевський тайком випустив його з вязниці. Хмельницький сів на коня і в товаристві кількох вірних козаків подався на Запорожжя.
- ↑ себто — милостивими, ласкавими.
