Петро Дорошенко, родився 1627 р. в Чигирині, походив з старого козацького роду. Його дід, Михайло, був запорожським гетьманом 1623–1628 р. і поляг у поході на Татар на Крим. Дорошенко цінив ту родинну традицію і з гордістю згадував свойого лицарського предка. Сам Петро почав воєнну і політичну діяльність при боці Богдана Хмельницького, в часі найбільшого зросту і могутности Української Держави. Він брав участь у початках повстання 1648 р. на Запорожжі. В 1649 р. був гарматнім писарем (товаришем обозного, начальника артилерії) і проживав у Чигирині. Тут в гетьманській столиці, у центрі козацької держави, міг познайомитися і з військовою орґанізацією і з адміністрацією і з політикою України. Гетьман вживав його вже тоді до деяких важніших справ, нпр. у поході на Молдаву, до посольства у Варшаву 1650 р., до посольства до Швеції 1655 р. Згодом 1657–1658 р. Дорошенко держав самостійний уряд прилуцького полковника. По смерти Богдана Дорошенко стояв по стороні Івана Виговського і лишився йому вірний до останньої хвилини, не зважаючи на упадок його політики. За гетьманства Юрія Хмельницького і Тетері Дорошенко задержав своє значіння як дорадник і дипльомат, брав участь у всіх важніших подіях часу — їздив як посол до московського табору в Переяславі 1659 р. і потім до Москви, брав участь у чуднівських переговорах 1660 р. Від 1660 р. був чигиринським полковником, від 1663 р. генеральним осаулом.
По уступленні Тетері Дорошенко був одиноким визначним кандидатом до булави. Талант і освіта, досвід воєнний і дипльоматичний поручали його на гетьманський уряд.
Дня 11. жовтня 1665 р. рада старшини в Чигирині вибрала Дорошенка наказним гетьманом; три місяці пізніше 16. січня 1666 р. загальна рада, зібрана також в Чигирині, віддала йому гетьманську булаву. Петро Дорошенко гетьманував десять років, до 1676 р.
